Чи нараховується пеня на штраф

Чи нараховується пеня на суми несвоєчасно сплачених штрафних санкцій?

Відповідно дo пп. 14.1.162 п. 14.1 cт. 14 Податкового кодекcу пеня — сума коштів у виглядi відсотків, нарахованих нa суми грошових зобов’язань, нe сплачених у встановлені законодавствoм строки.

Підпунктом 14.1.39 цього пункту визначено, щo грошове зобов’язання платникa податків — цe сума коштів, яку вiн повинен сплатити дo відповідногo бюджeту як податкове зобов’язання тa/абo штрафну (фінансову) санкцію, щo справляється з платникa податків y зв’язкy з порушенням платником вимог податкового та іншого законодавства, контроль зa дотриманням якого покладено нa контролюючі органи, а такoж санкції зa порушення законодавства y сфeрі зовнішньоекономічної діяльності.

Враховуючи норми пп. 129.1.1 cт. 129 Податкового кодексу, після закінчення встановлених цим Кодексoм строків погашення узгоджених грошових зобов’язань нa суму податкового боргу повинна нараховуватись пеня.

Згіднo з пiдпунктом 14.1.175 cт. 14 Податкового кодексу податковий борг — це сума узгодженогo грошового зобов’язання (з урахувaнням штрафних санкцій за їx наявності), але нe сплаченого платником податку y встановлений цим Кодексoм строк, a такoж пеня, нарахована на суму такогo грошового зобов’язання.

Відповіднo до п. 129.4 cт. 129 Податкового кодексу пеня, визначена пп 129.1.1 п. 129.1 цiєї статті, нараховується нa суму податкового боргу (включaючи суму штрафних санкцій за їx наявності та бeз урахування суми пені) iз розрахунку 120% річних обліковoї ставки Нацбанку України, діючої нa день виникнення такогo податкового боргу або нa день його погашення (погашення його частини), залежно від того, якa з величин тaкиx ставок є більшою, зa кожний календарний день прострочення йoгo сплати.

Отжe, на суму податкового боргу (враховуючи штрафні санкцій зa їх наявності) нараховується пеня.

Можно ли одновременно начислять пеню и штраф?

Заключая различные договора, обе стороны должны быть готовы к тому, что взятые на себя обязательства необходимо выполнять в соответствии с условиями, предусмотренными договором или законом. Невыполнение условий договора влечет негативные последствия в виде взыскания с нарушителя договоренностей штрафных санкций.

Гражданское и хозяйственное законодательство в зависимости от вида договора, заключенного между сторонами, определяет общие положения наложения и взыскания штрафных санкций, в частности их виды, общие основания для применения. Подробные основания и порядок применения штрафник санкций в соответствующих отношениях между сторонами определяются непосредственно договором.

Иногда при заключении договора стороны не уделяют должного внимания положениям, которые касаются ответственности сторон в случае нарушений условий договора. В таком случае стороны несут ответственность в соответствии с законами нашего государства в наиболее общем виде.

Штрафные санкции

Хозяйственный кодекс Украины определяет штрафные санкции, как хозяйственные санкции в виде денежной суммы, которую участники отношений возмещают в случае невыполнения или ненадлежащего выполнения взятого на себя хозяйственного обязательства.

Закон предусматривает несколько видов штрафных санкций, а именно неустойка, штраф и пеня.

В свою очередь гражданское законодательство, относит пеню и штраф до разновидностей неустойки, которая определяется одним из способов обеспечения исполнения обязательства.

Штраф – это согласно нормам действующего законодательства неустойка, которая рассчитывается в процентах к сумме неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательства. Так, штраф налагается в случае, если сторона выполнила обязательства ненадлежащим образом, причем, как правило, основания для наложения пени в таком случае отсутствуют. Пеней же является неустойка, которая также рассчитывается в процентах к сумме несвоевременно выполненного обязательства за каждый день просрочки.

Пеня и штраф могут применяться как отдельные виды ответственности, то есть договор прямо предусматривает применение только штрафа, или только пени в случае наступления определенных обстоятельств (просрочка исполнения обязательства, невыполнение обязательства).

Однако в договоре стороны могут предусмотреть одновременное применение и штрафа, и пени. То есть если сторона не выполнила обязательства в срок, оговоренный договоренностями, кроме исполнения основного обязательства, на сторону возлагается обязанность уплатить контрагенту штраф в определенном размере. Дальнейшее невыполнение условий договора и взятых на себя обязательств влечет начисление пени за каждый день просрочки.

Проблема одновременного применения штрафа и пени

Проблема применения одновременно и штрафа, и пени в случае нарушения условий договора стороной является не только практической проблемой, но и теоретической. В течение длительного времени ответ на вопрос законности применения обоих видов неустойки вместе пытались найти не только суды всех инстанций, а и практикующие юристы, адвокаты и ученые.

Невозможность применения одновременно пени и штрафа обосновывается сторонника этой теории тем, что Основной закон устанавливает запрет на привлечение одного человека за одно правонарушение к ответственности дважды. По их мнению, штраф и пеня являются разными по своей сути видами ответственности за нарушение обязательства, а значит, применение одного вида исключает применение другого.

С другой стороны, сторонники применения пени и штрафа ссылаются на то, что это разные формы одного вида ответственности.

Спорность данного вопроса связана с отсутствием четкого законодательного регулирования применения штрафных санкций в случае невыполнения, ненадлежащего исполнения или просрочки обязательства.

Одновременное применение штрафа и пени является законным

Изучив нормативную базу и доводы сторон, суды пришли к выводу, что все же применение штрафа и пени за нарушение одного обязательства является законным при условии, что это прямо предусмотрено договором, заключенным между сторонами.

Однако огромное значение имеет вид договора и обязательства, для выполнения которого такой договор заключен. В хозяйственных договорах согласно сложившейся позиции судов одновременное применение пени и штрафа может иметь место, если это предусмотрено самим договором. Если же речь идет о гражданско-правовом договоре, то применять штраф и пеню можно только в случае нарушения различных условий одного и того же договора.

Руководствуясь гражданским принципом свободы договора, стороны вправе предусмотреть в договоре любые условия, которые не запрещены или не противоречат нормам законодательства нашего государства.

То есть, заключая договор, необходимо обсудить условия наложения штрафных санкций и особенности их применения.

Намереваясь заключить договор, целесообразно обратиться к юристу, который поможет составить текст договора с учетом всех договоренностей сторон, в том числе и о возможности или невозможности одновременного применения штрафа и пени в случае невыполнения или нарушения условий исполнения обязательства. Если же контрагент предлагает к подписанию готовый текст договора, юрист осуществит юридический анализ предложенного текста договора и объяснит, какие негативные последствия может повлечь за собой подписание такого договора.

Чи нараховується пеня на штраф

Застосовувати разом і пеню, і штраф – незаконно, – рішення ВСУ

Застосовувати разом і пеню, і штраф – незаконно, – рішення ВСУ

Одночасне застосування штрафу й пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №347/1910/15-ц.

Верховний Суд України

Постанова

11 жовтня 2017 року м.Київ №347/1910/15-ц

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Особи 1 про стягнення заборгованості, за заявою Особи 1 про перегляд судових рішень,

ВСТАНОВИЛИ:

У вересні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 29.11.2011 Особа 1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн. зі сплатою 36% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач погодився на те, що заява на отримання кредиту разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку становить між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір про надання банківських послуг.

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 31.07.2015 утворилася заборгованість у розмірі 13385,50 грн., яка складається з: 1960,67 грн. заборгованості за кредитом, 7731,23 грн. заборгованості за відсотками, 2580 грн. пені і комісії, а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 613,60 грн. (процентна складова). Указану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.07.2016, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, стягнуто з Особи 1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 13385,50 грн., з яких заборгованість за кредитом — 1960,67 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7731,23 грн., заборгованість по пені та комісії в розмірі 2580 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та штраф (процентна складова) в розмірі 613,60 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.03.2017 касаційну скаргу Особи 1 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій заяві Особа 1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме стст.207, 261, 1055, 1056 1 ЦК, ст.11 закону «Про захист прав споживачів».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Ознакомьтесь так же:  Требования по установке узо

На підставі ст.360 4 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 29.11.2011 Особа 1, звернувся з письмовою анкетою-заявою (б/н) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання йому кредиту в розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У заяві відповідач висловив згоду з тим, що заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до пп.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з подальшою зміною його розміру відповідно до кредитної історії.

Згідно з пп.1.1.7.3.1 умов та правил надання банківських послуг строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, видатків банку становить 50 років.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором заборгованість Особи 1 станом на 31.07.2015 складала 13385,50 грн. з серед яких 1960,67 грн. — заборгованості за кредитом; 7731,23 грн. — заборгованість за процентами за користування кредитом; 2580 грн. — заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована частина); 613,60 грн. (процентна складова).

Згідно з випискою про здійснення операцій Особа 1 здійснив останню операцію по картці 10.10.2012, знявши готівку в сумі 1300грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що належними та допустимими доказами у справі доведено, що позичальник не виконує взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка повинна бути стягнута у судовому порядку. При цьому банк звернувся в межах строку позовної давності, оскільки останній платіж за вказаним договором було проведено 10.10.2012, а з позовом до суду банк звернувся 25.09.2015 — у межах трирічного строку позовної давності.

У наданих для порівняння ухвалах ВСС зроблено такі висновки:

— в ухвалі від 24.05.2017 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, виходив з того, що наявні у справі умови і правила надання банківських послуг не підписані відповідачем як позичальником, тому з урахуванням правових позицій ВСУ апеляційний суд повинен був дослідити питання про те, чи є ці умови і правила надання банківських послуг складовою частиною укладеного між сторонами договору та які насправді умови цього договору;

— в ухвалі від 2.12.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що відповідач заперечує факт укладення генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, тим самим оспорює суму кредитної заборгованості, яка виникла як на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, так і на підставі генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості; суди дійшли передчасного висновку про задоволення позову, оскільки лише після встановлення факту підписання відповідачем вказаної угоди можна визначити правильну суму кредитної заборгованості. Разом з тим, установивши факт непідписання відповідачем угоди про реструктуризацію заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої генеральною угодою, однак стягнув решту кредитної заборгованості, вказаної банком у позовній заяві. Апеляційний суд не перевірив обґрунтованості розрахунку заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутня належним чином завірена копія договору генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, яку суд не досліджував;

— в ухвалі від 18.03.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, керувався тим, що, за змістом ст.266, ч.2 ст.258 ЦПК, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається від дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що розрахунок пені банк зробив з липня 2008 до березня 2014 року, і оцінки цьому з урахуванням вимог закону не надав. Відповідачка визнала лише факт отримання нею картки та заперечувала факт підписання заявки на кредитування та довідки про умови кредитування. При цьому посилалась на те, що в матеріалах кредитної справи є кілька копій Умов та правил надання банківських послуг без жодної відмітки та штампу банківської установи, які б засвідчували їхню автентичність та дату складення, та відсутні дані про ознайомлення її з діючою станом на 17.06.2008 редакцією умов і правил користування банківською карткою. У порушення вимог закону, апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема не перевірив доводів відповідачки щодо умов та правил надання їй позивачем банківських послуг, та які саме були чинними на момент укладення кредитного договору.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду від 6.07.2016 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, керувався тим, що суди попередніх інстанцій, установивши, що відповідач, підписавши заяву про відкриття банківського рахунку, приєднався і зобов’язався виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг та тарифів банку, не дослідили та не з’ясували, які саме умови та тарифи були розміщені на сайті банку на час відкриття банківського рахунку, тобто на час укладення договору приєднання, зокрема до яких саме умов та тарифів приєднався та зобов’язався виконувати відповідач, підписавши заяву про відкриття банківського рахунку. Судами не перевірено та не встановлено, що саме умови та тарифи, надані банком до суду, були чинні та діяли на час підписання сторонами заяви від 15.05.2011 і що саме до цих умов та тарифів приєднався відповідач, прийняв їх і зобов’язався виконувати, а також що саме ці умови та тарифи разом із заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування, підписаний сторонами. Визнавши надані банком завірені копії умов і правил надання банківських послуг та тарифів такими, що відповідають вимогам ч.2 ст.36 ГПК, місцевий та апеляційний суди не з’ясували, чим саме підтверджується дата їх публікації та набрання чинності, а також розміщення саме цих документів на інтернет-сайті банку в загальному доступі та копії локального акта позивача про їх затвердження та введення в дію. Крім того, усупереч вимогам ч.3 ст.1056 1 ЦК суди попередніх інстанцій не з’ясували правомірності такої односторонньої зміни розміру процентної ставки та обставин повідомлення відповідача про таку зміну, а також наявності його згоди на внесення змін з урахуванням п.3.2.1.1.16 умов та правил.

У наданих для порівняння постановах ВСУ зроблено такі висновки:

— договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК). Згідно із чч.1, 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам, п.5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в 5 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже в цій справі зміст п.4.2 умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам не можна визнавати необґрунтованими. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 11.03.2015);

— вирішуючи питання про правомірність зміни банком процентної ставки за користуванням кредитом, суд відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору та вимог ч.4 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» не врахував, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку (постанова від 30.11.2016);

— відповідно до ст.261 ЦК початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК кредитор протягом усього часу — до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами — ст.1048 ЦК), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (постанова від 6.11.2013);

Ознакомьтесь так же:  Кбк госпошлина за регистрацию изменений

— відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК). Статтею 258 ЦК передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Згідно із ч.1 ст.259 ЦК позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За ст.207 ЦК, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності (постанови від 1.07 та 10.06.2015);

— боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку (постанова від 12.09.2012);

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ виходять з такого.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом чч.3, 4 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Установлено, що відповідач Особа 1 до винесення рішення у справі судом першої інстанції заяви до суду про застосування строків позовної давності не подавав.

Стосовно пропущення банком загального строку позовної давності для звернення до суду з позовом відповідач зазначив в апеляційній скарзі. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що трирічний строк позовної давності банком не пропущено.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки ст.267 ЦК є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Отже, апеляційний суд неправильно застосував положення ч.3 ст.267 ЦК, розглянувши по суті подану до суду апеляційної інстанції заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Аналогічні висновки щодо застосування ст.267 ЦК викладені в постанові ВСУ від 30.09.2015 №6-780цс15.

Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку суд виходить із такого.

Відповідно до пп.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з наступною зміною його розміру у відповідності до кредитної історії.

Згідно зі ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1056 1 ЦК (у редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із ч.3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У ч.4 вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною в кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до п.3 правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 17.08.2002 №1155, рекомендоване поштове відправлення — це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з п.114 правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності — повнолітнім членам сім’ї за умови пред’явлення ними документа, що посвідчує особу.

У разі підвищення банком процентної ставки з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Саме такі висновки містяться в наданих заявником для порівняння постановах ВСУ від 12.09.2012 та 30.11.2016.

Однак суди не встановили, чи належним чином був повідомлений Особа 1 про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, а тому дійшли передчасного висновку про стягнення з відповідача збільшеної процентної ставки за користування кредитом.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується таким.

Цивільно-правова відповідальність — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

За положеннями ст.61 Конституції, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме — пп.1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час згідно з пп.1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Ознакомьтесь так же:  Доверенность на регистрацию дачного дома

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення — строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про одночасне стягнення з боржника пені та штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 613,60 грн.).

З огляду на зазначене рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360 3 , чч.1, 2 ст.360 4 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 1 задовольнити частково.

Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2016, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.07.2016 та ухвалу ВСС від 20.03.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

СУДОВА ПРАКТИКА

персональний сайт судді Таращанського районного суду Київської області Зінкіна Володимира Івановича

Стягнення пені і штрафу

пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України – гривні

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов’язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України – гривні.

пеню можливо стягувати в доларах

Оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

У мотивувальних частинах судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені за наслідками розгляду справи, що переглядається та з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, наведено розрахунки заборгованості за кредитним договором, у тому числі процентів та пені, в іноземній валюті з переведенням її в національну за курсом, установленим НБУ на час розрахунку.

Такий висновок судів є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету.

в Умовах, не підписаних позичальником, були прописані винагорода та неустойка

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння.

Однак у справі, яка переглядається, суди, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом і комісії, водночас помилково стягнули з відповідача пеню та штрафи, передбачені Умовами.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

штраф та пеня переселенцям на час проведення АТО за кредитами не нараховуваються (однак, дивись редакції Закону «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»)

Відповідно до статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Отже, при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статі 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

одночасне застосування штрафу та пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором не допускається

відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

пеня стягується за рік до дати звернення з позовом до суду та зменшення пені по 551 ЦК

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

одночасне застосування штрафу та пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором не допускається

Я стягнув пеню за останній рік перед поданням позову, вказавши, що незалежно від подання заяви про застосування позовної давності, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності (спецальна) є обов’язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року.

Апеляція зазначила, що оскільки сторони погодили збільшення позовної давності до десяти років, і оскільки відповідачами не було подано заяви про наслідки спливу позовної давності, пеня підлягала сплаті за весь період, зазначений позивачем, із 03 квітня 2014 року, і суд безпідставно застосував вимоги ст. 267 ЦК України, що призвело до помилкових висновків суду в частині визначення розміру пені, що підлягає стягненню на користь банку.

Однак, апеляція не врахувала висновок ВСУ (у справі № 6-100 цс 14), а саме за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.